А вот биография. Хороший художник. Был директором Луганского ХУ, в котором преподавал Александр Фильберт, о котором я могу больше рассказать :-)
Доля прослала перед цією людиною коротку життєву дорогу, та на ній вона встигла зробити багато корисних справ. Мова йде про Віталія Шаховцова – талановитого живописця і графіка, який зробив вагомий внесок в історію українського образотворчого мистецтва, фундатора Полтавської обласної організації Національної спілки художників України.
Віталій Іванович Шаховцов народився 9 травня 1924 року в місті Слов'янську на Донбасі. Незабаром сім’я переїхала до Харкова, де пройшло дитинство майбутнього митця. Ще навчаючись у початковій школі, захопився малюванням і віддавав улюбленій справі весь вільний час, кожну хвилину. Помітивши нахил сина до творчості, батьки віддали його до художньої студії Харківського палацу піонерів. В одинадцять років до юного митця прийшла перша радість – премія обласної виставки за виконаний натюрморт із натури.
Читать дальше...
Та вдало розпочатий творчий шлях Віталія зупинили жорстокі реалії тридцятих років, у часи масових сталінських політичних репресій. Дворянське походження Шаховцових дратувало енкаведистів. У 1935 році розстріляли матір, через три роки і батька. Далі був дитячий будинок на Вінниччині для "дітей контрреволюціонерів". Перед війною колишній вихованець дитячого будинку з клеймом "син ворога народу" опинився в Полтаві, де жили його єдині родичі – молодший брат і сестра.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, В. Шаховцов пішов на фронт. Війну бравий сержант-артилерист Шаховцов закінчив у Австрії. Та в армії довелося прослужити ще три роки. Був художником у Віденському будинку офіцерів. Демобілізувався в 1948-му. Збереглося його дембельське фото, опубліковане в художньому журналі "Галерея" (2005. – №3, 4). На ньому – красень з військовою виправкою.
Після повернення з армії Шаховцов проживає в Полтаві, працює в художніх майстернях міськпромкомбінату. Лише в 1952-му в двадцятивосьмирічному віці йому вдалося реалізувати свою заповітну мрію – стати студентом Харківського державного художнього інституту. Там у той час викладали живопис і графіку такі досвідчені майстри, художники О.П. Кокель, В.В. Сизіков, С.Ф. Бєсєдін. Під їх керівництвом В. Шаховцов став справжнім майстром пензля. Воєнне минуле залишило по собі глибокий відбиток у душі художника. Тож навіть свою дипломну роботу "По фронтових шляхах" він присвятив темі минулої війни. Її визнали однією з кращих робіт випускників художніх вишів країни, вона експонувалася на виставці в Москві, у 1958 році була опублікована в журналі "Огонёк".
Закінчивши інститут з відзнакою, В.І. Шаховцов повернувся до Полтави, очолив тут міську організацію Товариства художників і худфонд. Пізніше він керував Полтавською обласною організацією Спілки художників України. Доклав чимало зусиль до відкриття в місті Художнього салону, створення першої на Полтавщині сільської картинної галереї.
Він працював у різних жанрах, але особливо в полтавський період творчості зарекомендував себе як чудовий портретист. Віталію Івановичу особливо вдавалися портрети трударів – своїх сучасників. Його праці "Сталевар", "Господар", "Колгоспні ковалі" та інші, незважаючи на скромний і лаконічний спосіб виконання – вугілля, трохи білил або сангіни – вражали своєю яскравою життєвою правдою. Недаремно відомий український художник П.М. Горобець називав В. Шаховцова "природним портретистом".
Віталій Шаховцов був бажаним учасником республіканських і всесоюзних художніх виставок, сприяв активізації виставкової діяльності в області. Останнім часом мистецтвознавці відзначають високий рівень виконаних ним живописних етюдів. Ось одна із рецензій, опублікованих у всеукраїнському журналі "Галерея": "У антикваров начали мелькать картины В.Н. Шаховцова. Кто таков – никто толком не знает, – "полтавский вроде". Удивительно свободная, как на те времена, живопись – 1950-1960-е. Крупный смелый мазок лепит форму, месиво вблизи – на расстоянии все начинает дышать. Что-то вроде "русского сезанизма" начала ХХ в., еще и очень приличного качества… глубинное дыхание самой формы: неудержимо струится река, по-хлебниковски шаманит ночная степь, засасывает могучая весенняя снего-грязь. Смотришь и вязнешь – в плоти живописи и жизни. В нашей сегодняшней виртуальности – как глоток воздуха… Редкие люди так писали, человеком, наверное, надо быть особым".
А ще Віталій Іванович гаряче брався за справу виховання молодих кадрів, віддаючи свій досвід тим, хто, як і він сам колись, мріяв оволодіти висотами мистецтва. Його вплив позначився на творчості цілого покоління полтавських художників. Серед них такі майстри, як А. Гонтар, В. Трохимець-Мілютін, Є. Путря, В. Мозок, Є. Любимов, Ю. Страшко.
У середині 1960-х років В.І. Шаховцов отримав запрошення на посаду викладача Луганського художнього училища, а у 1966-1969 роках став директором цього навчального закладу. На жаль, навесні 1969-го трагічно загинув у 45 років.
Художні кола полтавської інтелігенції високо оцінили внесок В.І. Шаховцова у розвиток мистецтва. У травні 2004 року на будинку по вулиці Гоголя,?19 йому відкрили меморіальну дошку з рожевого граніту (108х54 см) із барельєфом неординарного митця і написом: "У цьому будинку з 1958 по 1964 рр. жив і працював відомий художник Шаховцов Віталій Іванович, один із фундаторів Полтавської обласної організації Національної спілки художників України" (автори – художники Євген Путря, Юрій і Віталій В'ялі, Віктор Цимбаліст, архітектор Анатолій Чорнощоков).